УДК 159.92-053.67:331 ЯКОВЕНКО КАТЕРИНА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЧАСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ НА ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ ЮНАКІВ

 УДК 159.92-053.67:331                                                                        ЯКОВЕНКО КАТЕРИНА

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЧАСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ НА ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ ЮНАКІВ

Соціальні зміни і кризи, складні умови суспільного життя вимагають від людини вибору правильної життєвої лінії, яка б сприяла збереженню цілісності її внутрішнього світу й досягнення самореалізації в майбутньому. Відтак у сучасних психологічних дослідженнях на перший план виходить “життєва” проблематика – аналіз розвитку особистості в часі життя.

Сучасні вітчизняні і закордонні психологи розглядають часову перспективу як сукупність суб’єктивних уявлень особистості про її майбутнє, упорядкованих щодо часової осі. Часова перспектива відіграє важливу роль у регуляції поведінки особистості, особливо в тих її аспектах, що пов’язані з вибором і постановкою цілей. Останнім часом помітно зростає інтерес до вивчення юності як одного з визначальних етапів життєвого шляху.

Теоретико-методологічною основою для даної роботи стали підходи до вивчення часової перспективи особистості К. Левіна, К.А. Альбуханової-Славської, основні теоретичні положення по вікових особливостям юнацького віку Л.І. Божович, І.В. Дубровіної, Е. Еріксона, ідеї про своєрідність часової перспективи юнаків та дівчат А.А. Кронік, Є.І. Головахи, І.С. Кон.

Упродовж юнацького віку (як правило, це період з 16 до 20 років) особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує свій ментальний досвід, уперше більш широко і масштабно розглядає свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний образ “Я”, відбувається самовизначення в життєвих і професійних планах, юнак спрямовує свій погляд у майбутнє.  Юнацький вік пов’язаний із ситуацією вибору “Яким бути у житті” (морально-психологічний аспект); “У чому сенс життя” (екзестинційний аспект); і головне – “Ким бути” (професійний аспект життєвого вибору                особистості [4, 418]. Готовність до особистісного та професійного самовизначення є основним із новоутворень цього вікового періоду. Самовизначення у вузькому розумінні слова – це визначеня своїх планів на подальше життя, а це означає спрямованість на майбутнє. З даного визначення видно, що суб’єктивне переживання часу є визначальним в його побудові.

Ряд психологів вважають, що особистість, як правило, орієнтована лише на один із часових планів. Так, Л.І. Божович доводить, що для юнаків характерна орієнтація на майбутнє, і все теперішнє виступає для них в світлі цієї спрямованості їх особистості. Вибір подальших життєвих планів та самовизначення стають для молоді центром, навкруги якого обертається вся діяльність та інтереси [2]. Існує й інша думка, що хоча майбутнє і має важливе значення в юнацькому віці, однак всі три часові плани (минуле, теперішнє і майбутнє) представлені в процесі особистісного та професіного самовизначення. На думку Е.Еріксона, невід’ємним супутником самовизначення є підтримання значущих зв’язків з минулим, встановлення відносно стійких цілей на майбутнє та підтримка адекватних міжособистісних зв’язків в            теперішньому [10, 244]. За словами К. Муздибаєва, усі життєві події, цілі та засоби, надії та сподівання людей, розміщуючись протягом осі часу, утворюють часову перспективу. Міра насиченості часової перспективи подіями, планами та прагненнями має прямо пропорційний зв’язок зі ступенем цікавості та змістовності життя [7, 5].

Дослідження, проведені К.Левіним вказують на те, що з віком часова перспектива подовжується. Він відмічає, що у віці 18-24 років у студентів коледжу часові горизонти є найбільш подовженими. Американськими вченими К. Штайном, Т. Сарбіном, Я. Куліком також доведено, що формування часової перспективи (реалістична організація її структури, чітке визначення в ній життєвих цілей, її неперервності та ін.) є результатом соціалізації. Експерименти, проведені ними, вказують на значну скороченість майбутньої часової перспективи у делінквентних юнаків у порівнянні з неделінквентними [7, 12].

Дослідження, проведені Л. Борозіною та І. Спірідоновою, дали їм змогу виділити три основні сфери, що складають основу часової перспективи: “Я”, навчально-професійна сфера та соціальні контакти. На їх думку категорія “Я” є основною в юнацькому віці. Юнацтво починає оцінювати та аналізувати себе. Ця категорія представлена в усій структурі часової перспективи, особливо в теперішньому. Погляд на майбутнє стає більш реальним та змістовним, а тема професії – не просто абстрактні дитячі мрії; це вибір, підготовка, бажання самореалізації в професії. Майбутнє розглядається не лише в світлі ближньої перспективи, а й досить віддаленої, оскільки ставиться в ракурсі пошуку сенсу житття [3, 42].

Для юнаків тривалість часової перспективи (хронологічна віддаленість подій майбутнього) є значною, її реалістичність (бачення різниці між реальністю і фантазією) досить неадекватна, а розчленування майбутнього на послідовні етапи (диференційованість перспективи) — невиразне. Узгодженість подій минулого, актуального теперішнього і потенційного майбутнього невисока.

Сприймання власного психологічного часу зумовлює внутрішню картину становлення особистості. За певних умов дівчата і хлопці можуть переживати перехід від минулого до теперішнього як зміну на гірше, особистісний регрес. Минуле вони сприймають як період, у якому залишилося все краще, що відповідає головним цінностям особистості. До минулого тяжіє Я-ідеальне. В деяких старшокласників теперішнє і минуле тісно пов'язані й утворюють спільний полюс. У ранній юності можливе також тяжіння Я-ідеального до майбутнього. У такому разі молода людина не задоволена собою, вважає себе інфантильною, сподівається і прагне стати іншою, кращою. Трапляється, що всі три часові виміри Я ізольовані один від одного, тобто теперішнє не пов'язане з минулим, а майбутнє не є продовженням теперішнього.

Оптимальний варіант особистісного розвитку на етапі юності передбачає відносну наступність минулого і майбутнього Я з одночасними якісними поступальними змінами, які відкривають шлях до нових можливостей. Ознаками такого розвитку, на відміну від простої зміни, є розв'язання деяких ціннісно-смислових суперечностей, чітке самовизначення між добром і злом, любов'ю і ненавистю, конструктивністю і деструктивністю, відповідальністю і безвідповідальністю, прогресом і регресом.

Поряд з віковою диференціацією часової перспективи та розвитком особистості спостерігаються і гендерні відмінності в процесі самовизначення. У цьому аспекті цікавими є дослідження американських психологів. Дослідження, проведені в Сполучених Штатах в 40-50 роках ХХ століття, показують, що ядром особистісного самовизначення юнаків є професійне самовизначення та відповідні досягнення у вибраній сфері діяльності. Проте, для самовизначення дівчат сім’я має більше значення ніж професія. Відповідно відрізняються і критерії самооцінки юнаків та дівчат. Якщо перші оцінюють себе, головним чином, за власними досягеннями в професійній діяльності, то для дівчат важливіші міжособистісні відносини. Звідси і дещо інше співвідношення компонентів самовизначення юнаків та дівчат. Юнаку, що професійно не визначився, нелегко відчувати себе дорослим. Дівчина ж може свої домагання на дорослість оцінювати за іншими показниками, наприклад, наявністю серйозних претендентів на її руку та серце. Іншими словами, чоловічі та жіночі об’єктивні та суб’єктивні критерії дорослості не у всьому співпадають [2].

У цей період юнак гостро відчуває незворотність часу, що змушує його серйозно замислитися над сенсом життя, своїми життєвими перспективами, особистісними життєвими цілями, життєвим шляхом. Побудова життєвого плану охоплює всю сферу перегляду цінностей, осмислення життєвих суперечностей. У юнацькому віці дитинство і дорослість ще не перетинаються в сьогоденні. Часова перспектива для більшості юнаків є оптимістичною: вони впевнені в тому, що очікувані подіїї життя відбудуться у визначений ними термін. Хоча саме в цей період узгодженість подій минулого, актуального сьогодення і потенційного майбутнього є досить невисокою, що може породити внутрішній конфлікт [8].

Дослідження, проведене Л.А. Головей, показало, що на професійне самовизначення, перспективне планування життя істотний вплив має стать і індивідуально-психологічні властивості особистості. Так, у юнаків на професійне самовизначення впливають чинники далекої перспективи: чим більше визначені плани на подальше життя, тим вище рівень сформованості професійного плану і ступінь упевненості в професійному виборі. У дівчат життєве і професійне самовизначення не пов’язані між собою, для них характерні велика емоційність і ситуативність самовизначення, менш цілісний світогляд. У юнаків же професійне самовизначення органічно входить і формується в річищі загальної життєвої перспективи. Найближчі плани дівчат визначаються в основному пізнавальними інтересами, рівнем емоційної збудливості. У юнаків значний вплив на планування найближчої перспективи відіграють інтелектуальні показники (комбінаторне мислення, загальний рівень інтелекту) і рівень самоконтролю. На перспективне планування життя молоді незалежно від статі впливають насамперед рівень сформованості самоконтролю і характеристики соціальної сміливості. У юнаків до такого планування активно залучені також інтелектуальні показники. Професійні та життєві плани мають велике значеня для вибору професії [1].

У юнацькомі віці відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами в соціальній ситуації розвитку. Ці зміни найчастіше пов’язані зі вступом до ВНЗ. Психологічний розвиток особистості студента є діалектичним процесом  виникнення та розв’язання суперечностей між життєвими планами та їх реалізацією, усвідомлення часової перспективи, пов’язаної із самовизначенням власного “Я”, переходу зовнішнього у внутрішнє, постійної активної роботи над собою, щоб уникнути появи внутрішнього особистісного конфлікту між тим, “хто Я”, “ким Я стану”,  “що станеться зі мною в майбутньому”. Професійне самовизначення пов’язане зі спрямованістю в майбутнє, тобто сьогодення постійно порівнюєтьс з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього [5].

Слід зазначити, що до цього періоду життя особистість підходить психологічно підготовленою до прийняття відповідальних життєвих рішень, пов'язаних з віддаленою часовою перспективою. Якщо в підлітковому віці найближча часова перспектива переважає над віддаленою, то, як підкреслював              А.С. Макаренко, вона вже не має настільки істотного значення в 16-17 років. Головним виміром часу в самосвідомості юнака є майбутнє, до якого він себе готує. Ця думка І.С. Кона підтверджується і рядом психологічних досліджень, що свідчать про те, що з переходом від підліткового до юнацькому віку збільшується заклопотаність людини своїм майбутнім, розширюються хронологічні межі життєвої перспективи, підвищується самооцінка особистості та її впевненість у своїх силах. І.С. Кон приходить до висновку, що образи майбутнього в юності орієнтовані насамперед на результат, а не на засоби його досягнення, тобто життєві цілі не підкріплюються належною мірою конкретними життєвими планами. Вивчаючи зміст самих цілей у сфері професійної діяльності, М.X. Тітма підкреслює, що "основна маса молоді ще не ставить перед собою в процесі професійного самовизначення досить високих цілей і не мобілізує себе на їх досягнення" [6, 57].

Висновки. Вік юності є саме тим періодом життя, коли провідною діяльністю стає навчально-професійна, завдяки якій у юнаків і дівчат розвивається потреба в праці, професійні інтереси, формуються елементи дослідницьких умінь, здатність будувати життєві плани; центральним компонентом тієї соціальної ситуації, в якій знаходяться старшокласники, є професійне самовизначення.

Для того, щоб зробити оптимальний вибір в ситуації професійного самовизначення, необхідно володіти навичками побудови уявної картини взаємозв'язку життєвих подій і екстраполяції цієї картини в майбутнє.

Література

1.     Ананъев Б.Г. Возрастные аспекты онтопсихологии: учеб. пособие / Б.Г. Ананъев, А.А. Крылов, Е.Ф. Рыбалко, Л.А. Головей, Л.Н. Кулешова; ред. А.А. Крылов, Е.Ф. Рыбалко. – СПб.: Санкт-Петербургский ун-т, 1993. – 195 с.

2.     Божович Л.И. Избранные психологические труды: Проблемы формирования личности / ред. Д.И. Фельдштейна. – М.: Международная педагогическая академия, 1995. – 208 с.

3.     Бороздина Л.В. Возрастные изменения временной транспективы субъекта / Л.В. Бороздина, И.А. Спиридонова  // Психологический журнал. – 1998. - № 2. -  С. 40-47

4.     Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения / Е.А. Климов. – М., 1996. – С. 418-425

5.     Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание / И.С. Кон. – М.: Политиздат, 1985. - 244 с.

6.     Леонтъев Д.А. Профессиональное самоопредиление как построение образов возможного будущего / Д.А. Леонтъев, Е.В. Шелобанов // Вопросы психологии. – 2001. - № 1. – С. 57-65

7.     Муздыбаев К. Переживание времени в период кризисов / К. Муздыбаев // Психологический журнал. – 2000. -  № 4. – С. 5-21

8.     Сафин В.Ф. Психология самоопределения личности: учебное пособие / В.Ф. Сафин. – Свердловск, 1986. – 142 с.

9.     Сырцова А.И. Возрастная динамика временных ориентаций личности / А.И. Сырцова, О.В. Митина // Вопр. Психологии – 2008. - № 2. – С. 41-54

10. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / Э. Эриксон. - М.: Владос, 1996. -  С. 244-265