ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЧАСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЧАСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ

Соціальні зміни і кризи, складні умови суспільного життя вимагають від людини вибору правильної життєвої лінії, яка б сприяла збереженню цілісності її внутрішнього світу й досягнення самореалізації в майбутньому. Відтак у сучасних психологічних дослідженнях на перший план виходить “життєва” проблематика – аналіз розвитку особистості в часі життя.

Над проблемою психологічого часу працювали такі вітчизняні і зарубіжні  психологи як К.А. Абульханова-Славська, А. Бергсон, Ш. Бюллер, Л.С. Виготський, В. Дільтей,           Е.І. Головаха, Е. Гуссерль, І.С. Кон, А.А. Кроник, К. Левін, Ж. Ньюттен, С.Л. Рубінштейн,          Л. Франк, М. Хайдеггер та ін. У працях науковців розкрито закономірності сприйняття майбутнього, передбачення майбутніх подій, постановку цілей і вибору шляхів їх досягнення, детермінуючий вплив життєвих планів на організацію діяльності та поведінки людини в теперішньому. Ряд науковців зупиняється на емоційній валентності минулого чи майбутнього, інші на часовій домінантності чи на перебуванні в минулому і майбтньому, треті працюють над зв’язком між минулим, теперішнім і майбутнім, часовою співвіднесеністю та іншими аспектами часової перспективи.

Поняття часової перспективи в психологію було введено К. Левіним, як "всезагальність  поглядів  індивіда  на  його  психологічне  майбутнє  і   психологічне минуле,  існуюче  в  даний  час  на  реальному  та  різних  ірреальних  рівнях". Б.В. Зейгарник писала: "Часова перспектива - це і є включення майбутнього і минулого, реального і ідеального плану життя в план даного моменту". [4, 60]

Одним з психологічних наслідків соціальних криз є порушення (або навіть деструкція) часової перспективи особистості, крах життєвих планів і часова дезорганізація суб’єкта. Клінічні дослідження показують зв’язок часової перспективи особистості з наявністю різного роду психічних розладів, що мають виражену соціогенну природу (депресії, неврози, алкоголізація, суїцидальні тенденції). [7, 212] Наприклад, патопсихологічні групи досліджуваних характеризуються обмеженими у часовій перспективі, «мізерними» перспективними планами, які містять дуже мало майбутніх можливостей. При депресивних станах спостерігається стійке скорочення протяжності часової перспективи особистості, а також включення у часову перспективу особистості домінуючих елементів з минулого суб’єкта (змішування часової перспективи і ретроспективи). Для хворих властива нездатність відмовитись від минулого і просуватись до майбутнього. Ці пацієнти бачать майбутнє як «безформну карту» і не можуть використовувати теперішнє як міст між минулим та майбутнім. Протяжність актуального минулого у таких хворих вища, ніж у нормі.

В якості особливого симптому виділяється так званий «невроз антиципації», пов’язаний з очікуванням конфліктів і раннього травматичного досвіду. Він тісно пов’язаний зі станами тривожності, спеціальне дослідження якого щодо часової перспективи особистості показало, що цей стан викликає порушення зв’язку або узгодженості минулого, теперішнього, майбутнього і відсутність майбутньої домінанти.

Відзначається, що почуття деперсоналізації і нереальності пов’язане з нездатністю бачити себе в майбутньому. Схожа структура часової перспективи відзначається в стані стресу, коли часовий фокус зміщується на сьогодення. При алкоголізації відбуваються порушення не тільки перспективи майбутнього, а й структури теперішнього. Наприклад, для ранньої підліткової алкоголізації характерний феномен «дезактуалізації сьогодення», в той час як нормальні школярі переживають сьогодення як більш актуальне. Зміни часової перспективи особистості по параметру узгодженості минулого, сьогодення і майбутнього знайдено і в групі суїцидентів. При дослідженні часової перспективи у людей, що робили замах на самогубство, отримані дані, що мають діагностичне значення. Викривлення часової перспективи особистості виявились тісно пов’язані з суїцидальними уявленнями, а негативні часові атитюди значимо впливали на схильність до суїциду і стану тривоги, виступаючи тим самим індикаторами потенційного суїциду. [7, 213]

Часова перспектива пов’язана з соціогенними психічними порушеннями двояким чином: не тільки хворобливі стани накладають слід на її структуру, але й порушення часової перспективи самі по собі провокують психічні розлади. Часова перспектива особистості не тільки схильна до впливу кризових моментів життя соціуму, але й здатна активно протистояти їх негативному впливу, тобто виступати як більш-менш адекватна захисна стратегія. Вперше ця особливість часової перспективи особистості була виділена в рамках психоаналітичного підходу. Так, активне (хоча і фантастичне) планування майбутнього виступає в якості одного з захисних механізмів.

Можливість детермінуватись майбутнім як умова вільного відношення людини до життєвих даностей стала предметом дослідження В. Франкла. В його роботах здатність людини знаходити майбутній сенс в актуальних, смислодефіцитних ситуаціях розглядається як умова збереження особистісної цілісності та передумова особистісного розвитку. [9]

Представники психоаналітичного підходу наголошували на особливому значенні минулого досвіду для психологічного здоров’я індивіда. Стрижневою ідеєю гуманістичного підходу стала теза про неповторність кожної людини та унікальність її життєвого шляху. В центрі уваги психологів екзистенціалістів були такі питання психології життєвого шляху, як ставлення людини до часу, власного життя і смерті, психологічні проблеми свободи, відповідальності і життєвого вибору, проблеми спілкування, любові, віри і самотності, а також психологічні проблеми сенсу життя і абсурду існування, осмисленого та беззмістовного буття. [5, 40]

Ф. Зімбардо і Дж. Бойд зазначають, що часова перспектива може змінюватися під впливом таких ситуативних чинників, як загроза життю, соціальні зміни, зміни статусу особистості тощо. Однак вона також може стати відносно стабільною диспозиційною характеристикою, коли певна часова орієнтація починає домінувати в ієрархії поглядів і реакцій індивіда. Індивідуальна тенденція акцентувати ту чи іншу часову рамку виробляє стійке часове уподобання, внаслідок якого деякі індивіди будуть більше орієнтовані на майбутнє, інші більше орієнтовані на теперішнє чи минуле. Поєднання часових орієнтацій буде адаптивним і оптимальним для психологічного і фізіологічного здоров’я індивіда лише у випадку гнучких переходів від однієї часової орієнтації до іншої. Ф. Зімбардо вводить поняття збалансованої часової перспективи, в якій компоненти минулого, теперішнього і майбутнього є змішаними і гнучко залучаються в залежності від вимог ситуації, а також наших потреб і цінностей. Актуальним постає питання визначення профілю збалансованої часової перспективи, що сприяє психологічному, а отже і фізіологічному здоров’ю індивіда, дотриманню ним орієнтованої на здоров’я поведінки. У психологічних дослідженнях було декілька спроб дати визначення збалансованої часової перспективи. Г. Літвіновіц говорила про продуктивну часову орієнтацію, яка включає в себе позитивну оцінку минулого і майбутнього, відсутність фіксації на минулому, а також переживання неперервності між минулим, теперішнім і майбутнім. Е.Шостром виділяв поняття часової компетентності як необхідної характеристики самоактуалізованої особистості, яка найбільш повно живе тут і тепер, може пов’язати минуле з майбутнім в усвідомленій неперервності, не обтяжена почуттям провини, шкодуванням і образами з минулого, а її прагнення послідовно пов’язані з цілями діяльності у теперішньому; у такої особистості є ясна віра в майбутнє без ригідних або надідеальних цілей. Автор також підкреслював недоліки домінування однієї із часових орієнтацій: індивід, орієнтований на майбутнє, ідентифікує себе зі своїми цілями і не приймає себе таким, яким він є; орієнтований на минуле не бачить, що вирішення будь-якої проблеми може бути знайдене лише “тут і тепер”. На думку А. Маслоу, орієнтація на теперішнє є важливою умовою психологічного здоров’я індивіда. Підтвердженням цього можуть бути дослідження Е. Дінера, яким було виявлено позитивні кореляційні зв’язки орієнтації на теперішнє і задоволеності життям. Є. Казакіна виявила зв’язок між позитивним сприйняттям теперішнього і позитивною афективністю, а також між орієнтацією на позитивне минуле і задоволеністю життям. Вона також стверджує, що орієнтація на майбутнє – необхідна умова благополуччя і позитивного функціонування. Згідно з              Є.І. Головахою, задоволеність життям не можна розглядати лише як ситуативне переживання повноти теперішнього. На відміну від задоволення, яке індивід отримує від актуальної ситуації, задоволеність життям охоплює також минуле і майбутнє, тобто “перспективу, яка нерідко дозволяє індивіду відчути високе почуття задоволеності життям, навіть тоді, коли він знаходиться у тяжкому стані. [2, 256-269]

Ф. Зімбардо та його колеги вказують, що для збалансованої часової перспективи характерні висока орієнтація на позитивне минуле, помірно висока вираженість орієнтації на майбутнє, середня представленність у свідомості орієнтації на гедоністичне теперішнє, низький рівень орієнтацій на негативне минуле і фаталістичне теперішнє. Збалансована часова перспектива характеризується наявністю життєвих цілей, почуттям осмисленості існування, відчуттям цінності того, що було в минулому, відбувається у теперішньому і буде відбуватись у майбутньому. Для людей, яким притаманна збалансована часова перспектива, характерні позитивні емоційні стани: щастя, задоволеність життям, психологічне благополуччя, переживання потоку життя, надія, оптимізм та ін. Такі люди вважають, що найкращий спосіб знайти цікаве і цінне для себе – це активна участь у всьому, що відбувається. Шляхом боротьби вони зазвичай намагаються вплинути на наслідки тих подій, що відбуваються навколо них. Вони вважають, що найбільшого задоволення можна досягти, навчаючись на власному, як позитивному, так і негативному, досвіді. Така життєва позиція допомогає знизити і легше переносити онтологічну тривогу, пов’язану з вибором майбутнього.[2, 258]

Багато наукових досліджень висвітлюють зв’язок орієнтації на майбутнє та психологічного благополуччя індивіда. Згідно з А. Богартом, орієнтація на майбутнє є фундаментальною для розвитку особистості, оскільки є основою здатності до продуктивної діяльності, ефективності, відповідальності і здатності робити вибір. Він також підкреслював важливість оптимального балансу між часовими перспективами. З. Залєскі та ін. виявили, що наявність довгострокових цілей позитивно корелює майже зі всіма аспектами благополуччя, особливо із осмисленістю життя, соціальною самоефективністю і реалізмом. Однак орієнтація на теперішнє є показником емоційного дистресу і безнадійності.

Часова перспектива особистості відображає стійкі відмінності між людьми, незалежно від статі чи їхньої етнічної приналежності, тобто виявляються стійкі зв’язки часової перспективи з певними особистісними характеристиками та поведінковими патернами. Наприклад, індивіди, орієнтовані на позитивне минуле, більше залучені у справи своєї сім’ї, вони частіше провідують своїх родичів, більше задіяні у сімейних традиційних подіях і налаштовані дотримуватися цих традицій у майбутньому. У порівнянні з індивідами, орієнтованими на негативне минуле, вони менш агресивні, менш депресивні, більш стабільні, енергійні і дружелюбні, більш щасливі, менш сором’язливі і мають вищий рівень самоповаги. Б. Еммонс і М. МакКаллоу також виявили, що позитивне відношення до минулого є джерелом вдячності, яке виникає у особистості. Однак застрягання у минулому стає перешкодою на шляху до змін, пошуку нових друзів, вражень і можливостей. Орієнтація лише на теперішнє відображає звужену часову перспективу, яка є свідченням так званої “примітивної поведінки”, незалежно від культури. Така поведінка зазвичай притаманна представникам малорозвинених культур, коли рішення приймається без врахування його довгострокових наслідків. В контексті ж високо розвинених культур вона стає свідченням регресії, переходу індивіда на нижчий рівень функціонування і виникає, як правило, внаслідок впливу емоційного стресу. Було показано, що в ситуації невпевненості або фрустрації продуктивність дій п’ятирічної дитини може знижуватися до рівня трирічної дитини. Одна з причин такої регресії – звуження в цій ситуації часової перспективи дитини.

Однак орієнтація лише на майбутнє перешкоджає індивідам радіти щоденному життю, в них залишається менше часу на спілкування, сім’ю, друзів, секс та інші задоволення. Індивіди, орієнтовані виключно на майбутнє, також часто скаржаться на те, що їхнє життя є “пустим”. Наприклад, в ситуації гострої кризи краще бути орієнтованими на теперішнє – це дозволяє більш ефективно і швидко вирішувати актуальні задачі. В ситуації роботи чи навчання слушною є часова перспектива майбутнього, яка дозволяє працювати більш продуктивно, допускає більшу ступінь самоефективності і підтримує оптимізм щодо майбутніх досягнень. Проводячи час зі своєю сім’єю і друзями, можна бути орієнтованими на спільне минуле. А на відпочинку знову зануритися у часову перспективу теперішнього, що дозволяє відновити душевні і фізичні сили, не відчуваючи при цьому провини, що робота стоїть на місці.

Отже, спосіб, у який індивід структурує власний час життя, його ставлення до власного минулого, теперішнього і майбутнього нерозривно пов’язані з різними аспектами його психологічного і фізіологічного здоров’я. Орієнтація на ту чи іншу часову рамку відображає його ставлення до орієнтованої на здоров’я поведінки і визначає її дотримання. Однак тенденція індивіда застрягати на одній із часових орієнтацій є свідченням розбалансованої часової перспективи, що може зашкодити його психологічному, а отже, і фізіологічному здоров’ю. Тому важливою характеристикою збалансованої часової перспективи постає гнучкість, яка дозволяє переключатися з однієї часової орієнтації на іншу і оперувати в тому часовому режимі, який підходить для ситуації, в якій знаходиться індивід.

Література:

1.     Альбуханова К. А., Березина Т.Н. Время личности и время жизни / К. А. Абульханова-Славская. - СПб.: Алетейя, 2001. – С. 38-40

2.     Головаха Е. И. Жизненные перспективы и ценностные ориентации личности / Е. И. Головаха // Психология личности в трудах отечественных психологов / Сост. и общ. ред. Л. В. Куликова. – СПб.: Питер, 2001. –            C. 256-269

3.     Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности / Е.И. Головаха, А.А. Кроник. - Киев: Наукова думка, 1984. - С. 37-39

4.     Зейгарник Б. В. Теория личности Курта Левина / Б. В. Зейгарник. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1981. - С. 60-64

5.     Карпинский К. В. Психология жизненного пути личности: учеб. пособие / К. В. Карпинский. - Гродно: ГрГУ, 2002. - С. 40-43

6.     Нюттен Ж. Мотивация,  действие и перспектива будущего / Под ред. Д.А. Леонтьева. - М.: Смысл, 2004. -        С. 354-360

7.     Спиридонова И.А. Временная трансспектива как методический прием при исследовании разных форм патологии // Методы психологии. Ежегодник РПО / И.А. Спиридонова. – Т. 3. – Вып. 2, Ростов н/Д, 1997. –           С. 212-214

8.     Титаренко Т.М. Временные измерения жизненного пути личности / Т.М.Титаренко // Психология личности и время: Тез. Всес. конф. – Черновцы, 1991. - Т. 1. - С. 17-20

9.     Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Франкл. – М, 1990. – 368 с.